|
|
Міні-музей Освітнє завдання нашого міні-музею - формувати ціннісне, емоційно забарвлене ставлення до культурної спадщини України. Формування у дитини єдності пізнавального естетичного та дієво-практичного компонентів особистості. Дієво-практичний компонент особливо важливий, він пов'язаний з процесом переходу від бачення краси до її активного втілення в різних формах життєдіяльності дитини. Профіль міні-музею - етнографічний, краєзнавчий. Мета створення музею: 1. залучення дітей до вивчення та збереження історико-культурної спадщини українського народу та рідного краю; 2. формування освіченої творчої особистості; 3. сприяння вихованню у дітей патріотизму, любові до рідної країни, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей. Завдання: 1. розширення і поглиблення знань дітей і дорослих про культуру, побут, ремесла наших предків; 2. формування у дітей розуміння нерозривності зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім; 3. удосконалення освітнього процесу навчального закладу; 4. надання допомоги педагогічному колективу у впровадженні нових нетрадиційних форм у роботі з дітьми. Це дає можливість педагогічному колективу дитячого закладу використовувати матеріали музею в освітньому процесі. Міні-музей являє собою тематичну виставку предметів побуту, посуду,одягу, дитячих забавок, малих скульптурних форм, елементів розпису народних іграшок, які можуть використовуватись в навчальному процесі (на заняттях з народознавства, образотворчого мистецтва). На полицях зберігаються експонати, які належали нашим прадідам і дідам.
Заняття з народознавства (старша група) «Ознайомлення з інтер’єром сільської хати та стародавніми речами вжитку»
Завдання: ознайомити дітей з побутом українського народу (посудом, одягом, знаряддям праці); дати поняття про інтер’єр житла в українському селі, їх значення для здоров’я. Збагачувати словник словами, що означають назви інструментів, знаряддя, матеріал, трудові дії; приказками та прислів’ями. Виховувати любов до народних традицій та усної народної творчості.
Матеріал: предмети домашнього вжитку: посуд (мисник, глечик, макітра, макогін, горщик ), українські вишивки (рушник, серветки, подушки, сорочка) знаряддя праці (праска, кужіль, веретено), вірші, загадки, прислів’я та приказки. Хід заняття Вихователь запрошує дітей до світлиці: -Ласкаво просимо вас, дорогі друзі. Сьогодні ви дізнаєтесь багато цікавого про те, як жили наші бабусі і дідусі. Вони жили в невеликих хатах, дах був покритий соломою, бо іншого матеріалу не було. В українців був звичай розвішувати на стінах пучечки калини, маку, віночки цибулі та часнику. Перед святами наші бабусі білили хату вапном чи глиною, щоб була біленька, чепурненька. - А хто знає, як називалася огорожа навколо хати? (Тин). -З чого його плели? (З лози). -А що ще було у кожному дворі біля хати? Послухайте і відгадайте загадку:
Стоїть хатка серед двору, Журавликом дивиться вгору. Цим журавликом беруть водицю, А звуть хатку цю… (Криниця)
До криниць завжди ставилися шанобливо, бо це символ достатку, доброти, щирості, привітності, а ще криниця – символ знань, мудрості, чистоти. Біля криниці часто робили журавля, а ще садили кущ калини та вербу. Калина прикрашала, а верба очищала воду від різних домішок. У народі говорили: «Де срібліє вербиця, там здорова водиця». При вході до хати, над дверима, завжди можна було побачити ліхтар. Люди працювали в полі допізна і приходили додому вже ввечері. Ось вони з цим ліхтарем ходили по двору, годували худобу. У куточку світлиці завжди стояв дерев’яний стіл, застелений вишитою скатертиною та лава. На столі стояла гасова лампа (каганець). Увечері запалювали цю лампу. Бо електричного світла тоді ще не було. В куточку на лаві стояла діжа, в якій наші бабусі вчиняли тісто, щоб пекти пахучий, житній хліб.
-Погляньте на посуд, яким користувалися люди в давнину. Це – глечик. -Що зберігали у глечиках? Діти відповідають, вихователь підсумовує: Глечик – це глиняний виріб, посуд, у якому зберігали молоко, сметану, компот тощо.
А це – горщик, зроблений він теж з глини. У ньому господиня варила їжу – борщ, кашу. Горщик накривали кришкою і ставили в гарячу піч. У горщику страва дуже довго зберігалася гарячою і в них носили обід косарям та пастухам. А це – макітра. У ній тримали вареники, пиріжки, й вони довго залишалися м’якими та смачними. У кожної господині був ще макогін. У ньому труть мак, тому він так і називається: макогін, тобто «ганяє» мак по стінках і розтирає його. Увесь цей посуд виготовляли з глини на спеціальних ручних верстатах. А людей, які його виготовляли, називали гончарями. У кожній світлиці можна було побачити вишиті рушники. Своїм багатим малюнком рушник надає хаті затишку і був обличчя оселі. Та узори-символи не тільки прикрашають житло, а й охороняють від злих духів, приносять щастя. Рушником прикривали хліб на столі, дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю на вишиваному рушнику. Ним прикрашали ікони, портрети. Стелили рушник на весіллі молодятам.
Вірш «Вишивала мати»
Вишивала мати рушничок для сина Півники нашила, ще й пучок калини. Вишила стежку помежи хлібами, Вишила діброву з диво-солов’ями. Вишила для того, все це тобі, сину, Аби пам’ятав ти рідну Україну.
(І. Переломов)
Здавна наш народ полюбив вишивані сорочки, бо вважалося, що полотняна сорочка не лише захищає від негоди, але й боронить від лиха. Вона має чарівну силу. Українські жінки та дівчата вишивали сорочки для близьких людей: мати – для дитини, чоловіка; бабуся – для онуків; дівчина – для коханого. Вони дарували їх на щастя та здоров’я.
Вірш «Вишиванка Назарчика»
Вишивала молоденька мати вишиванку, А синочок, як віночок, біля неї зранку. Усе в’ється, зазирає цікава дитина, Виший, Мамо, на сорочці мені Україну. Виший славних козаченьків і квітів багато, Одягну я ту сорочку на велике свято!
(Є. Лещук)
І сорочки, і рушники люди ткали самі. Із волокон пряли нитки на ось такій прядці (коловороток).
Потім на спеціальному верстаті ткали полотно. А прасували полотно ось таким рубелем та качалкою.
Одяг зручніше було прасувати ось такою праскою. Всередину цієї праски клали жаринки. Жаринки ці роздували, розмахуючи в руці праску. І вони жевріли довго-довго. Так праска нагрівалася і нею прасували сорочки, спідниці, штани, хустки.
А ще крім одягу люди виготовляли із лляного полотна рушники, килимки, доріжки, скатертини. Цими яскравими виробами люди прикрашали свою хату. Тому й називали її світлицею, бо в ній справді було багато затишку та світла.
-А які старовинні речі зберігає ваша родина? (Розповіді дітей.) Люди на Україні завжди були працьовиті. І про працьовитих, і про ледарів складали прислів’я та приказки:
Отже, діти, сьогодні ви дізналися, як жили у давнину наші прабабусі і прадідусі. Наш український народ завжди був дуже працьовитий, гостиприїмний і разом з тим дуже талановитий. Люди любили співати, танцювати, грати на різних музичних інструментах: на цимбалах, на скрипці, на гармошці, на бубні. Одним з найулюбленішим інструментом була – сопілка. (Звучить українська народна пісня «Іванку-Іванку»).
|
