Рекомендації  батькам  агресивної  дитини

1. Намагайтеся зрозуміти причини агресивної поведінки дитини й усуньте їх.
2. Зупиніть занесену для удару руку маляти, утримайте з плечі й твердо скажіть: «Не можна!».
3. Відверніть увагу малюка цікавою іграшкою або яким-небудь заняттям.
4. Використовуйте м’яке фізичне маніпулювання: спокійно візьміть дитину на руки і віднесіть її з місця конфлікту.
5. Створіть ситуацію, щоб дитя могло перенести свій гнів на безпечний предмет (гумові іграшки, паперові кульки  тощо).
6. Учіть дитину висловлювати свій гнів у ввічливій формі, називаючи власні негативні емоції: «Я злюсь», «Я гніваюсь» тощо.
7. Не пригнічуйте агресію дитини з позиції сили, не відповідайте на неї спалахами власного гніву: дитина засвоїть ці форми поведінки і застосовуватиме в майбутньому.
8. Караючи дитину, не принижуйте її і не загрожуйте їй.
9. Не намагайтеся що-небудь довести своїй дитині у хвилини нападу її агресії – це марно. Сварити немає сенсу.
10. Учіться спілкуватися з дитиною: любіть її, говоріть ласкаві й підбадьорливі слова, частіше обіймайте.

Щоб малюк вимовляв слова чітко, навчіть його ліпити фігурки з пластиліну. Розвиває мовлення і гімнастика для пальчиків. Якщо у вашого малюка проблеми з мовленням, у нього, як правило, і пальчики незграбні: він невпевнено тримає ложку, не вміє застібати ґудзики. До чого тут пальці ? Річ у тому, що головний мозок, пальці та артикуляційний апарат тісно пов’язані між собою. Тому, щоб навчити дитину вимовляти слова чітко, треба постаратися зробити її пальчики спритними. Як ?

Вправи для пальчиків

1. Подаруйте дитині коробку з пластиліном, із якого вона може ліпити що завгодно: кульки, ковбаски.
2. Корисно складати дрібні літери та фігурки.
3. Привчайте малюка робити щось однією рукою незалежно від другої.
4. Дитині корисно водити долонею по жорсткій поверхні (жорсткому паперу, камінцям), заплющивши очі.
5. Робіть з малюком таку зарядку: послідовно стискайте один кулак та розслаблюйте другий. Нехай малюк повторює за вами. Розсувайте пальці віялом. Постукайте пальчиками по столу.
6. Щодня робіть малюку масаж пальців, починаючи з кінчика мізинця. Натискайте на фланги пальців – це значно покращить розвиток функцій мозку. Постукайте своїми пальцями по пальчиках дитини.

Пальчикові ігри допоможуть дітям:

• Зробити ривок у розвитку мовлення – поліпшити вимову й збагатити лексику;
• Підготувати руку до письма;
• Запобігти  появі писального спазму – частої біди юних школярів;
• Розвинути увагу, терпіння, так зване внутрішнє гальмо – уміння стримуватися саме тоді, коли це необхідно;
• Стимулювати фантазію, виявляти творчі здібності;
• Навчитися управляти своїм тілом, почуватися впевнено в системі «тілесних координат», що усуне можливість появи неврозів.

Як правильно підготувати дитину раннього віку до вступу в дитячий садок?

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.

2. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

3. Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.

4. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!

5. Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

6. Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.

Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними. Слід викликати в дитини позитивні спогади про відвідування дошкільного закладу, бажання швидше підрости і піти в садочок.

Формування у дітей психологічної  готовності до школи

Вступ до школи – важливий момент у житті маленької особистості. Це зустріч із новим світом – загадковим, бажаним, цікавим і водночас непростим. Початок шкільного життя для дитини – пора великих надій і великих розчарувань, перших життєвих перемог і поразок. Для  шестирічної дитини навчання в школі має бути джерелом позитивних емоцій, саме це допоможе дитині знайти своє місце серед однолітків, підтримати  впевненість у собі й у власних силах. А найважливіше – у старшого дошкільника повинна бути сформована психологічна готовність до школи.

Рекомендації батькам

1. Важливо, щоб у дитини був різноманітний досвід спілкування з незнайомими людьми – з дорослими й дітьми. Давайте маляті можливість попрактикуватися у встановленні нових контактів. Це може відбуватися в поліклініці, на дитячому майданчику, в магазині ( звичайно, у вашій присутності).
2. Деякі діти губляться, бо в них немає навичок «виживання в натовпі». Як тренування, час від часу можна взяти дитину на великий розважальний захід, відвідати з ним вокзал, проїхатися в суспільному транспорті.
3. Не завжди навколишні доброзичливі й повні розуміння. Учіть дитину не розгублюватися, коли її критикують або дражнять. Готуйте до того, що в школі вона може зустрітися з негативними оцінками своєї роботи. Тобто вдома важливо отримати досвід і похвали, й осудження. Головне, щоб малюк зрозумів: критикуючи його, ви оцінюєте не його особистість загалом, а конкретний вчинок. Добре, якщо в дитини сформована стійка позитивна самооцінка. Тоді на зауваження або на не дуже високу оцінку вчителя дитина не образиться, а спробує щось змінити.
4.  Потрібно навчити дитину виражати свої потреби словами. Вдома навколишні розуміють її з півслова або за виразом обличчя. Не варто очікувати  цього від учителя або однокласників. Учіть малюка повідомляти про свої бажання словами, постарайтеся організувати такі ситуації , коли йому потрібно попросити про допомогу в незнайомого дорослого або в дитини.
5. У школі дитина часто потраплятиме в ситуації порівняння з однолітками. Тому ще до школи потрібно спостерігати її в іграх, що включають момент змагання, передбачають конкуренцію дітей. Як вона реагує на успіх інших, на свої невдачі тощо?
6. Намагайтеся, щоб дитина звикла  працювати самостійно, не вимагаючи в дорослих постійної уваги й заохочення. Адже на уроці вчитель навряд чи зможе приділити кожному однакову увагу.  Поступово переставайте хвалити дитину за кожен крок у роботі – хваліть за отриманий результат.
7. Привчайте малюка спокійно сидіти й працювати протягом певного часу. Включайте в розпорядок дня різноманітні заняття, чергуючи спокійну роботу за столом з рухливими іграми. Особливо це важливо для рухливої дитини. Поступово вона звикне до того, що верещати й бігати можна в певний час, тоді зможе у школі дочекатися перерви.
8. З перших днів ваш першокласник почуватиметься впевнено, якщо ви заздалегідь прищепите йому елементарні навички роботи на уроці. Наприклад, навчите правильно тримати олівець, орієнтуватися на сторінці зошита або книжки, уважно слухати інструкцію й виконувати її, відраховувати потрібну кількість клітинок тощо.

Варто пам’ятати, що новий важливий період у житті краще починати з відчуття  «Я можу робити ось це й це», ніж із відчуття «Я не вмію того, що вміють інші діти».

Активність і гіперактивність

Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс „гіпер”, що в перекладі з грецької означає „перевищення норми”. Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають - і все це майже одночасно. Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо це про ваше чадо, то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: "Який же ти хороший, коли спиш!" Але річ не лише у вас! Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі. Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: "Щось із нею не те!" Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» - суцільними заборонами і покараннями. А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і "перебором"? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися. Отже, співставте: Активна дитина - віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати; - швидко говорить і ставить нескінченні запитання; - не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами; - активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива); - неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини). Гіперактивна дитина: - перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика; - теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення; - її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію; - не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно; - дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо. Причини гіперактивності Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити. ПАМ’ЯТАЙТЕ: Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний». До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги. Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою.     Гіперактивна дитина Що ТРЕБА робити? Почніть із себе Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте! «Ні» слову «ні» Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук. Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів „не можна”, „припини”, „ні”). Замість наказів – прохання (але не підлещуйтесь). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому „не можна”, якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; поставте несподіване запитання, не пов’язане с даною ситуацією; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: „Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить”). Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання. Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася. У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося. Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо. Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам! Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Тут буде не зайвий маленький подарунок чи привілей, дозвіл трохи довше погуляти, цукерка тощо, але пильнуйте, щоб система заохочень не перетворилась на систему оплати. Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах.   Емоційний і фізичний контакт Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати. Розпорядок дня - Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще – виставити будильник чи таймер. Доручення і обов’язки Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – „відключиться”). Контроль над собою Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь – спробуй влучити у той стовп»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини. Уникайте емоційної перевтоми Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп’ютером – надмірна кількість вражень призводить до надмірого збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі – тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок. Фізична активність Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити. Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо). Харчування Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше – вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов’язкове правило – якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її! Власний куточок Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати. ПАМ’ЯТАЙТЕ: загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) у підлітковому віці. ЛЮБІТЬ ДИТИНУ, допомагайте їй стати успішною. Все у ваших руках!

Емоційне благополуччя дитини в родині

Емоції в житті дитини

        Дошкільне дитинство – особливий період в розвитку дитини, коли розвиваються загальні здібності, необхідні кожній людині в будь-якому виді діяльності.

Зараз діти стали менш чутливими до почуттів інших, вони не завжди можуть зрозуміти їх, не можуть висловити й усвідомити свій внутрішній стан і свій настрій, і часто виявляють його в різкій формі. Звідси і виникають труднощі в стосунках з однолітками та дорослими. Також збідніла емоційна сфера є причиною затримки розвитку інтелектуальної сфери. Діти менше цікавляться чимось новим, в їхніх іграх відсутня творчість, а деякі зовсім не вміють гратись.

Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Виявляючись у поведінці, вони інформують дорослого про те, що дитині подобається, що дратує. По мірі того, як дитина росте, її емоційний світ стає різноманітнішим і багатшим.

До 3-х років емоційний розвиток дитини досягає такого рівня, що він може себе поводити зразково. Однак те, що діти здатні до так званої "хорошої поведінки”, ще не значить, що вона постійно буде такою.

Для молодшого дошкільника характерними є різкі перепади настрою, адже його емоційний стан залежить від фізичного комфорту. Якщо чотирирічний малюк дуже втомився чи переніс повний напруження день, він цілком може себе поводити, як менша віком дитина. І це є сигналом для дорослого, що в даний момент йому потрібна допомога та підтримка. На настрій малюка 3-4 років починають впливати  взаємостосунки з однолітками та дорослими. Він починає оцінювати поведінку оточуючих людей.

До 4-5 років дитина стає більш витривалою фізично. Це стимулює розвиток психологічної витривалості. Знижується втомлюваність, фон настрою вирівнюється, стає більш стабільним, менш сприятливим до перепадів.

В дітей старшого дошкільного віку почуття панують над всіма їх сторонами життя. Дитина 6 років може бути стриманою і приховати страх, агресію, сльози. Але лише тоді, коли це дуже потрібно.

Найбільш сильним і важливим джерелом для хвилювань стають стосунки  з іншими людьми – дорослими та дітьми. Потреба "бути хорошим” для оточуючих визначає поведінку дитини. Ця потреба визначає появу складних багатопланових почуттів: ревнощі, співчуття, заздрість.

Процес розпізнавання і передачі емоцій є складним і потребує від дитини певних знань, певного рівня розвитку. Діти звертають увагу головним чином на вираз обличчя, не помічаючи пантоміміку (жести, постава). Старші дошкільники мають ще недостатні уявлення про емоційні стани людини і їх прояви.

Емоції не розвиваються самі по собі. Змінюються установки особистості, її відношення до світу, і разом з ними формуються і змінюються емоції. Виховання через емоційні впливи – дуже тонкий процес. Основним завданням його є не пригнічення та викорінення емоцій, а правильне керування ними.

Створюємо емоційне благополуччя дітей

 Шановні батьки! 

Виростити  психічно здорову та емоційно стійку дитину Вам допоможуть наступні рекомендації

• Оточіть дитину атмосферою психологічного комфорту: відмовтесь від непорозумінь та конфліктів, категоричності, підвищених, необґрунтованих  та  незрозумілих  вимог  до дитини;
• Звільніть дитину від негативних переживань. Навчіться керувати власними  діями  та  висловами;
• Збільшить емоційне спілкування з дитиною: цікавтесь її внутрішнім станом, переживаннями, бажаннями;
• Виявляйте любов до дитини обіймами, поглажуваннями, цілунками, ласкавим поглядом та теплим слово;
• Вселяйте віру  дитини  в  її  сили, можливості;
• Схвалюйте найменший успіх дитини, особливо невпевненої та сором’язливої;
• Будьте поруч з  дитиною  в  її  труднощах  і  радощах;
• Свої  зауваження  чи  побажання  висловлюйте  тактовно;
• Будьте терпимі та доброзичливі.